Лисичка-суддя

Двоє котиків веселих добули собі хитро мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому, – щоб якраз по правді рівнесенько розділити.

Один котик і каже:

• Давай поділимо отак, упоперек!

А другий каже:

• Ні, розділимо краще вздовж!

Отак і сперечаються. Коли ще біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася тай питає:

• А що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?
• Так і так, – розказують котики, ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.
• Е, – каже лисичка, – це можна дуже добре зробити! Ось давайте я вам поділю!

 

Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:

• Ні, оцей шматочок, – більший, треба порівняти!

 

Та й над’їла один шматочок.

• А тепер, – каже, – оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! На можна, ж щоб котрому з вас кривда була!

І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла – то й шматочок над’їсть, то той. – поки стало два зовсім маленьких шматочки.

• Ну, – каже лисичка, – оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!
• Ну, добре, – кажуть котики, – але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?
• Як – за віщо?! – одказала лисичка. – А я ж вас поділила!