Лисичка-суддя
Двоє котиків веселих добули собі хитро мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому, – щоб якраз по правді рівнесенько розділити.
Один котик і каже:
- Давай поділимо отак, упоперек!
А другий каже:
- Ні, розділимо краще вздовж!
Отак і сперечаються. Коли ще біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася тай питає:
- А що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?
- Так і так, – розказують котики, ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.
- Е, – каже лисичка, – це можна дуже добре зробити! Ось давайте я вам поділю!
Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:
- Ні, оцей шматочок, – більший, треба порівняти!
Та й над’їла один шматочок.
- А тепер, – каже, – оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! На можна, ж щоб котрому з вас кривда була!
І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла – то й шматочок над’їсть, то той. – поки стало два зовсім маленьких шматочки.
- Ну, – каже лисичка, – оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!
- Ну, добре, – кажуть котики, – але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?
- Як – за віщо?! – одказала лисичка. – А я ж вас поділила!