Коза-дереза
Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу.
Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає дід старшого сина ту козу пасти.
Пас, хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонька моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла.
От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина – меншого. Пас, пас хлопець аж до вечора та й став гонити додому.
Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонька моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
На третій день посилає вже жінку.
От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонька моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла!
От той дід так уже розсердився, прогнав і бабу.
На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонька моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикові хатку, – вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує – хтось є в хатці. Зайчик і питається:
- А хто, хто в моїй хатці?
А коза сидить на печі та й каже:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!
От зайчик злякався, вибіг із хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А ведмідь:
- От я його вижену!
Побіг до хатки:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!
Ведмідь і злякався.
- Ні, – каже, – зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
- А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- А як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А вовк:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
- Отже, вижену!
Побіг вовк до хатки та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!
Вовк ізлякався.
- Ні, – каже, – зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь.
Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається:
- А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?
А лисичка:
- От я його вижену!
- Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав – не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
- Отже, вижену!
Побігла лисичка до хати та:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!
От лисичка теж злякалась.
- Ні, – каже, – зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь.
Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче.
Коли це лізе рак-неборак та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?
А рак:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
- Отже, вижену!
От поліз рак у хатку та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
А я рак-неборак,
Як ущипну – буде знак!
Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати – побігла, тільки видно!
От зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує!
Та й став жити в своїй хатці.